Почав активно читати різні сайти. Вибирати мінімальний набір сопрядження (перший каремат, спальник, палатка) але осінню так в гори й не наважився йти.
А от Зимою не втримався, взяв з собою ще 1го співробітника, який в гори не ходив і друга який в гори ходив)
Маршрут був самий близький для Львова - Парашка!
Дорога на хребет зайняла дуже багато часу.
Після того, як не вдалось покорити Парашку, хотілось все таки дойти до неї, того менш чим за місяць - зібрались знову. Цього разу в рюкзаку було саме стільки речей скільки потрібно, а на ногах були бахіли і в руках лижні палиці радянського зразка - одним словом підготовлені)))
В горах якраз закінчилась відлига і впав свіжий сніг. 2дні після снігопаду.
Темпаратура чуть нижче 0 - одним словом все для того щоб дійти до Парашки...
До хребта добралист на 1,5години швидше ніж минулий раз. Але тут вже нічого не було видно - суцільне молоко. Хоть і йшли з навігатором, але відсутність видимості давали 1 неприємну річ-впирались в дерева, назад бажання йти не було, того продирались навпростець через хащі.
Невдача чекала нас в кінці, коли в повному молоці ми спутали підйом на Тимків верх з Парашкою, і, замість того, щоби його траверснути і вийти на Парашку - ми полізли на Тимків верх. На ньому влізли в сніг по груди, вперлись в хащі і вбили добрячу годину часу.
Було прийняте рішення на Парашку не йти а спускатись, щоб встигнути на Мукачівку.
На наступну зиму - Парашка буде моя!
Немає коментарів:
Дописати коментар